Сенс бути меценатом? Рід Терещенків відкриває секрет

Версія для друку
zaglavnaya.jpg

Сайт «RegioNews-Суми» за підтримки національного телеком-оператора «Київстар» продовжують соціально-освітній спецпроект #Vkraina, який ми розпочали у 2014 році, аби познайомити вас з цікавими та мало відомими фактами з історії Сумської землі. Цього разу, запрошуємо у цікаву подорож «#Vkraina: Сумщина незвідані шляхи відомих земляків». Упродовж серпня–грудня 2015 року, редакція «RegioNews-Суми» за участі істориків та краєзнавців розповість про долі відомих земляків, які розбудовували Сумщину і мріяли, щоб вона процвітала. Провідником і помічником у цій подорожі нам стане http://vkraina.com – унікальне інтернет-зібрання давніх мап нашої країни.

Сьогоднішня наша розповідь про династію благодійників та меценатів Терещенків, які відомі майже усьому світу своїм завзяттям та неймовірною кількістю добрих справ задля процвітання рідного краю. На їх родовому дворянському гербі зазначено: «Стремлением к общественным пользам». Саме цей заклик і визначив діяльність всієї династії, а душевна щедрість, шляхетність, готовність допомагати у будь-яку хвилину були притаманні всім без винятку представникам великодушного роду. Винятковий слід в історії Сум, Глухова, Києва та усієї України залишила ця знаменита родина, нащадки якої продовжують справу своїх прадідів.

Рід Терещенків, що дав Україні не тільки найпотужніших підприємців, але й колекціонерів, меценатів, авіаконструкторів, політиків та просто талановитих людей походить із старовинного Глухова. Довгий час місто було столицею України та служило резиденцією 4-х гетьманів Лівобережної України (у рамках проекту ми уже писали про історію чудового гетьманського міста. Пригадати її можна за посиланням: regionews.sumy.ua).

Першим яскравим представником ще не відомої на той час сім'ї був Артем Якович ТЕРЕЩЕНКО (1794 – 1877) – нащадок козацького роду. Вийшовши із селянського середовища, він знайшов себе в комерції і разом із дружиною Єфросинією Григорівною (дівоче прізвище Стеслявська) починав торгувати з візка («торгівля з візка» - один із видів роздрібної торгівлі, що передбачає продаж товару без спеціально відведеного місця). Потім на Глухівському базарі придбав невелику крамницю і, накопичивши чималий капітал, перейшов на оптову торгівлю хлібом та лісом.

Глухів на карті Матеуса Зойтера (1742 р.) Сайт vkraina.com

За словами ученого секретаря Сумського обласного краєзнавчого музею Віри ІВАНОВОЇ, через декілька років, уже в 40-х рр. XIX ст. Артем Якович стає відомою та успішною людиною свого краю, на ряду з найбагатшими купцями Чернігівщини. За неабияку енергію, комерційну хватку та ощадливість йому навіть прізвисько відповідне дали – «Карбованець».

Артем Якович Терещенко на прізвисько «Карбованець»

Коли ж родина нечувано розбагатіла, усі відмовлялися вірити у те, що гроші їм дісталися чесним шляхом, як результат сумлінної праці. Тому, як пише відомий дослідник історії України ХІХ – початку ХХ ст. Олександр ДОНІК, серед жителів Глухова з’явилася легенда про скарб, який нібито був знайдений при будівництві нового будинку неподалік від кріпосної стіни у місті.

«Зміст історії зводився до того, що Артемій Якович надав приміщення австрійському офіцерові для зберігання якихось речей. Нібито це був мішок з російськими асигнаціями, надрукованими в Лондоні. Їх повинні були використовувати в грошовому обігу в Росії, але гроші не знадобилися, і офіцер, покинувши Глухів, залишив мішок господареві», - зазначає науковець.

Старовинний Глухів, Києво-Московська вулиця

За даними заступника генерального директора Національного заповідника «Глухів» Світлани ЖУКОВОЇ, заробивши солідний капітал, Артемій Терещенко почав вкладати його у власне цукрове виробництво. Реформа 1861 р. лише сприяла цьому: багато поміщиків не змогли вести господарство у нових умовах, і Артемій задешево скуповував у них заводи, модернізуючи їх під виробництво цукру. За кілька років Терещенки стали власниками більше десяти цукрових заводів, на яких постійно впроваджувалися новітні технології. З часом, у Парижі навіть було видано каталог цукрових заводів, а вироблена продукція отримала нагороду за якість.

Один із цукрових заводів Терещенків

«Цікаво, що працівник, який постійно працював у Терещенків, міг розраховувати на безкоштовне житло і харчування, а за дві місячні платні, на той час, можна було купити корову або чотири пари годинників. Окрім платні найманцям видавали щодня кілограм хліба, чотириста грамів м'яса, сто грамів сала і овочі. При кожному заводі були школа, лікарня, ремісниче училище і навіть чайна», - наголошує Олександр Донік.

У 1870-му родина Терещенків мала уже три цукрові заводи та трьох синів. Батько сімейства Артемій Якович вирішив дати кожному синові по заводу, але поставив одну умову: 80% прибутку йде в сімейний фонд, який займатиметься меценатством. З тих пір фонд Терещенків побудував чимало лікарень, притулків, гімназій, консерваторій, музичних залів, храмів, а усі його нащадки поважали бажання голови роду.

«Під кінець березня 1870 р., коли Артемій Якович став купцем 1-ї гільдії, сім’я отримує небувалий подарунок від царя Олександра II - грамоту на дворянство, до того ж спадкову - йому, синам і онукам, - розповідає генеалог міста Москва Віра НАЗАРОВА, - На родинному гербі золотими літерами викарбовано девіз: «Стремлением к общественным пользам», який в подальшому і став стилем життя Терещенків.

Родинний герб Терещенків / Сім’я цукрозаводчиків на срібній монеті номіналом 10 грн.,2008

Із 3-х синів Артемія Яковича, найбільше у підприємництві, колекціонуванні й меценатстві, заявив про себе старший - Микола. Народився хлопець 14 жовтня 1819 р. у Глухові та разом із батьком починав як торговець хлібом. Маючи від народження надзвичайно практичний розум і кмітливість, Микола Терещенко до будь-якої роботи ставився з великим умінням та завзяттям.

На думку кандидата історичних наук, ученого секретаря Сумського обласного краєзнавчого музею Віри ІВАНОВОЇ, запорукою його успіху було й те, що підприємливий молодик легко входив у довіру до багатьох поміщиків, які надавали йому в кредит придбане зерно. Микола завжди сумлінно, згідно з домовленістю, виконував свої зобов'язання і без поважних причин не порушував дане ним слово.

Микола Артемійович Терещенко

Ставши, таким чином, найбільшим торговцем зерна на Глухівщині, Микола Артемійович «вигадує» нову справу - перевезення на волах хліба до Криму, а звідти — солі й риби. Допомагати брату взялися молодші Федір та Семен. Перший раз Терещенки самі повезли товар на Південь, вдало його реалізували, закупили партію солі та риби й домовилися з тамтешніми комерсантами про співробітництво у майбутньому. Оскільки дебютна поїздка видалася на славу, для наступних подорожей родина наймала місцевих чумаків, а у самому Глухові побудувала великі комори для товару.

Чумаки у дорозі з товаром

На карті Йогана-Баптиста ГОМАННА видно шлях, який варто було подолати чумакам, щоб перевести товар спочатку в Крим, а потім із повними возами солі та риби повернутися назад до Глухова. За сучасними даними відстань, яку варто було подолати становить близько 921 кілометрів.

Карта Йогана-Баптиста Гоманна (1720 р.) Сайт vkraina.com

«Результати наполегливої праці Миколи Артемійовича не змусили на себе чекати. На початку XX століття родині Терещенків належало уже понад 200 000 десятин землі, цукрові та лісопильні заводи, суконна фабрика, спиртові заводи. Свої підприємства вони мали вже не тільки в Україні, а й в Курській, Орловській і Тульській губерніях. Київська контора «Суспільство братів Терещенків» торгувала цукром на внутрішньому і зовнішньому ринках, отримуючи постійні величезні прибутки. Окрім підприємницької діяльності, Микола Артемович був обраний старшим бургомістром Глухова, потім 14 років обіймав посаду міського голови, головного губернатора земського зібрання, члена земської управи Глухова, почесного мирового судді», - розповідає Світлана Жукова.

Один із маєтків родини Терещенків у Глухові, 2014 р.

Добру пам'ять магнати залишили по собі скрізь, і насамперед - у рідному Глухові. На пожертви Терещенків були побудовані: ремісниче училище, жіноча та чоловіча гімназії, педагогічний інститут (нині Глухівський національний педагогічний університет ім. Олександра Довженка), будинок 1-го банка. (Див. фото у альбомі). Особливу увагу Микола Артемійович приділяв благодійним справам - допомагав дитячим притулкам, міській лікарні і навіть ув'язненим, очолюючи місцеве відділення піклування про в'язниці.

Глухівський національний педагогічний університет ім. Олександра Довженка, 2014р.

«Видатною пам'ятником міста і досі є Трьоханастасіївська церква, побудована на кошти братів Миколи і Федора Терещенків в 1885-1893 рр. як родинна усипальниця. Споруджена вона в неовізантійському стилі, зовні дуже нагадує собор Святого Володимира в Києві. Деякі фахівці зазначають, що з родового маєтку в церкву був виритий підземний хід, щоб «цукровий магнат» щоранку міг ходити туди молитися. В останні роки життя Микола хотів навіть спорудити в місті водопровід, але місцева влада визнала це зайвою розкішшю», - пише генеалог Віра Назарова.

Трьоханастасіївська церква у Глухові, 2014 р.

Облаштувавши рідне місто, Терещенки взялися за Київ. Завдяки старанням цієї родини українська столиця досі має багаті зібрання картин та витворів мистецтва у чотирьох музеях: Національному художньому ім. Т. Г. Шевченко, Російському, західного і східного мистецтв. (Детальніше про колекцію картин читайте за посиланням: museumshevchenko.org.ua) До речі, три з цих музеїв займають будинки, які належали відомій родині, а четвертий споруджений на їх кошти. Крім цього, із найвідоміших споруд побудованих Терещенками - дитяча лікарня «Охматдит», будівля Театрального інституту ім. Карпенка-Карого і будівля медичної бібліотеки на вул. Толстого. (Див. фото у альбомі)

Палац Терещенків, у якому зараз розташований Національний музей Тараса Шевченка

Крім численних пожертвувань Микола Терещенко фінансував будівництво Маріїнського дитячого притулку, нічліжки, безплатної лікарні, Києво-Печерської гімназії, торгових шкіл. (Див. фото у альбомі) Значною мірою установи утримувалися за його рахунок і членів родини. 150 тисяч карбованців (більше від усіх інших приватних осіб) Микола Терещенко пожертвував на будівництво Київського політехнічного інституту.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», 2013р.

«У загальній складності, за все своє життя «цукровий король» пожертвував на громадські потреби близько 5 мільйонів рублів і майже половину з них - Києву. Ця сума була дійсно величезною. Адже тоді в Києві фунт яловичини коштував 8 копійок, а середнє порося - 1,5 рубля. Медичні установи, притулки для дітей, гімназії, церкви, музеї та театри - жодна родина не зробила для розвитку Києва стільки, скільки брати Терещенки. У знак вдячності та на честь 80-річчя Миколи Артемійовича, який тоді займав пост таємного радника царя (це звання прирівнювалося до звання генерал-лейтенанта), влада Києва в 1899 р. перейменувала Олексіївську вулицю в Терещенківську», - зазначає працівник Національного музею Тараса Шевченка Людмила ОСТАФІЇВА.

Ще одним яскравим представником династії Терещенків та спадкоємцем спадків у віці 16 років став онук Миколи Артемійовича - Михайло Іванович Терещенко (1888–1956). Російський політичний діяч, член IV Державної Думи, у 1915–1917 рр. був головою Воєнно-Промислового Комітету в Києві, а згодом і міністром фінансів (березень — травень 1917 р.) і закордонних справ (травень — жовтень 1917 р.) Тимчасового Уряду; брав участь у переговорах з Українською Центральною Радою.

Михайло Іванович Терещенко

Як пише науковець Олександр Донік, «здавалося, що хлопець зібрав всі кращі гени свого роду, так як практично не було області, непідвладної його талантам. Михайло здобув блискучу освіту, навчаючись паралельно в університетах Москви і Лейпцига. Знав 30 мов, був вундеркіндом в математиці і завзятим театралом, умілим альпіністом і віртуозним музикантом. А коли він вперше сів до грального столу, виграш досяг такої суми, яку казино не змогло йому виплатити. У двадцять п'ять років, після смерті дядька Олександра, Михайло Терещенко став главою родинної імперії і одним з найбагатших людей у світі».

Особисте щастя Михайло Терещенко знайшов із маленькою та тендітною француженкою Жанною-Марією-Маргарет Нойє. Познайомилися вони у Парижі на квітковому ярмарку. Мати Михайла, Єлизавета Терещенко, не схвалила вибору сина та не прийняла невістку. Але його серце належало «маленькій Маги», як називав її Михайло. (Листи Михайла Терещенка дружині див. в альбомі)

Михайло Терещенко разом із дружиною Жанною-Марією-Маргарет Нойє

У знак свого кохання Терещенко робить нечуваний подарунок своїй вагітній дружині - блакитний алмаз 42,92 карати грушоподібної форми, химерно-синього кольору став другим у світі блакитним діамантом, після «Хоупа» (Цікаву та дещо моторошну історію діаманта «Хоуп» читайте за посиланням: tsikave.ostriv.in.ua).

«Блакитний алмаз вагою майже 150 карат (після огранки 42,92 карати) Михайло Іванович Терещенко купив у 1913 році. Доправили його скоріше за все із Індії. У 1915 році він дав вказівку Картьє вставити дорогоцінний камінь, як основний елемент в намисто. Синій діамант був унікальний в композиції 46-ти круглих, грушеподібних і серцеподібних алмазів в межах від 0,13 до 2,88 карат. Кольори каменів намиста перегукувалися з квітами родинного герба роду Терещенків. Незвичайність задуму разом з тонкістю роботи дозволило намисту по праву зайняти місце серед найбільш визначних творінь XX століття», - впевнений київський ювелір Олег ГРИЩЕНКО.

Кольє «Rivierе de diamants» з синім алмазом «Терещенко». Фото з ювелірного дому Картьє

На диво, саме блакитний алмаз допоміг Михайлу Терещенку уникнути розстрілу. Після штурму Зимового палацу, в якому Терещенко знаходився до останнього, його заарештували і посадили в Петропавловську фортецю та кожен день виводили на розстріл і не розстрілювали. Його дружина Маргарет крім 100 тисяч карбованців, віддала Троцькому другий у світі за розмірами синій діамант «Терещенко», щоб той сприяв втечі чоловіка з в'язниці.

«Опинившись за кордоном Терещенку довелося починати усе з початку. Щоб заплатити борги Росії, Михайло Іванович продав яхту, віллу в Каннах, і все, що залишилося за межами Батьківщини. Навіть частина того, що він потім заробляв, йшла на виплату боргів недосяжній та тепер уже чужій Росії», - наголошує Олександр Донік.

Яхта «Іоланда», яка належала сім'ї Терещенків у 1920-ті р., була найдовшою (127 м) приватною яхтою у світі

Проте, згодом доля все ж усміхнулася Терещенку. Французький мільйонер Ротшильд, знаючи, що Терещенко -фінансовий геній, запросив його на посаду керуючого у своєму банку в Лондоні. У 30-х роках XX ст., під час світової фінансової кризи, Терещенко врятував від краху один з найбільших в Європі банків «Кредит Анштальдт». За два роки банк ще більше зміцнився. У 1938 р., в ніч перед аншлюсом Австрії, Михайло Терещенко встиг перевести всі активи банку з Відня в Монако, за що Гітлер потім оголосив його своїм особистим ворогом.

Михайло Терещенко середина ХХ ст.

Під час Другої світової війни він Михайло Терещенко із родиною жив в Англії, а по за­кінченні - перебрався в Монако, де в Монте-Карло і помер 1 квітня 1956 року. Численні представники дому Терещенків і нині проживають у різних країнах Західної Європи й Америки, зрідка приїжджаючи на батьківщину своїх предків.

Надзвичайна родина Терещенків, яка залишила вагомий слід в історії України варто того, щоб зняти про них фільм та не один. Секрет їх численного успіху дуже простий – надзвичайно висока працездатність, стійкість до незгод та родинний кодекс честі, якого всі члени родини дотримувалися і в підприємництві, і в благодійності, і в своїй пристрасті до мистецтва.

Нащадок відомого роду Мішель Терещенко свого часу також шукав відповідь на запитання: «У чому криється секрет успіху та головний скарб сім’ї Терещенко». Для цього, за покликом серця, переїхав до України, отримав громадянство, зайнявся відродженням справи прадідів та в решті-решт знайшов відповідь.

«Проїхавши Україну вздовж і вшир за минулі 10 літ, я розшукав у багатьох місцях сліди, залишені моїми предками, і знаю тепер, що їх скарбом, перш за все, був потужний зв'язок з українськими земляками, справжня взаємна повага, постійна взаємодопомога, плідна і вперта праця на родючих землях України і безперервне стремління до інновацій і високої якості. Я зрозумів - у цьому і є міфічний скарб сім’ї Терещенків, який є по суті, скарбом усіх українців», - написав у своїй книзі «У пошуках скарбів сім’ї Терещенко» Мішель Терещенко.

Мішель Терещенко, Україна 2013р.

На думку кандидата історичних наук, доц. Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця Федора СТУПАКА, благодійна і меценатська діяльність українських підприємців Терещенків – яскравий приклад доброчинності другої половини ХІХ - ХХ ст. в Україні. Насамперед, значним був внесок Терещенків у розвиток вітчизняних систем освіти та охорони здоров’я. Завдяки їхнім зусиллям Київ і досі пишається багатьма архітектурними спорудами. Визначною є заслуга родини благодійників, меценатів та колекціонерів творів мистецтва у створенні музеїв. Діяльність Терещенків і досі згадують та шанують як у рідному Глухові так і не в менш рідному Києві.

Цю захопливу мандрівку родинними стежками відомих українців ми здійснили завдяки підтримці партнера нашого освітнього проекту, компанії «Київстар». Ми пишаємось Сумщиною та Україною і намагатимемось й надалі знайомити нашого читача із надихаючими життєвими історіями земляків. Хтозна, можливо, так віднайдемо справжній скарб Сумщини.

У наступному матеріалі, ми дізнаємося про родину Линтварьових, яка зіграла важливу роль у розвитку української культури, а ще, - показала відомому письменнику Антону Чехову, що таке Україна і як її потрібно любити.

Слідкуйте за соціально-освітнім спец-проектом «#Vkraina: Сумщина незвідані шляхи відомих земляків» за підтримки національного телеком-оператора «Київстар» у партнерстві з сайтом «RegioNews-Суми».

Вибачте, але голосувати можуть лише мешканці України!

Читайте також:

Коментарі RegioNews
Коментарі Facebook

Comments

Написати новий коментар

Loading...

Приєднуйтесь!