Сумська колиска натхнення: де віднайшов свою музу Чехов

Версія для друку
zaglavnaya.jpg

Сайт «RegioNews-Суми» за підтримки національного телеком-оператора «Київстар» продовжують соціально-освітній спецпроект #Vkraina, який ми розпочали у 2014 році, аби познайомити вас з цікавими та мало відомими фактами з історії Сумської землі. Цього разу, запрошуємо у цікаву подорож «#Vkraina: Сумщина незвідані шляхи відомих земляків». Упродовж серпня–грудня 2015 року, редакція «RegioNews-Суми» за участі істориків та краєзнавців розповість про долі відомих земляків, які розбудовували Сумщину і мріяли, щоб вона процвітала. Провідником і помічником у цій подорожі нам стане http://vkraina.com – унікальне інтернет-зібрання давніх мап нашої країни.

Сумщина – славетна земля козаків, відомих полководців, меценатів та діячів культури. Чимало видатних прізвищ прославили північний регіон України в усьому світі. У рамках цьогорічного проекту, нам уже вдалося познайомитися з такими знаковими постатями як Харитоненки, Суханови, Терещенки, які не словом, а ділом відроджували та розвивали рідний край. Сьогодні ж, ми познайомимо вас із родиною ЛИНТВАРЬОВИХ.

Саме родина Линтварьових продемонструвала Антону Павловичу ЧЕХОВУ, що таке Україна і як її потрібно любити. Це були по-справжньому інтелігентні люди, з широкими культурними запитами, принципові і безкомпромісні. Саму їх долю і діяльність багато в чому визначило бажання бути корисними своєму народові. «Сім'я, гідна вивчення...» – невдовзі, саме так напише про неї відомий письменник Антон Чехов. Але поки що, давайте, як годиться, з самого початку.

На мальовничій околиці міста Суми, на правому березі річки Псел, біля підніжжя так званого Липенского городища, розкинулася мальовнича частинка міста Суми – Лука. Протягом XVII-XIX ст. це було цілком самостійне поселення - спочатку слобода, потім село. У кінці XVII ст. Лука належала сумському полковнику Герасиму КОНДРАТЬЄВУ, засновнику Сум (Про історію заснування Сум та життєвий шлях полковника Кондратьєва ми писали раніше. Див. за посиланням: regionews.sumy.ua). Інша частина Луки, належала сенатору і генералу на прізвище САМОЙЛОВ, який протягом 1780-1790 рр. побудував тут кам'яний панський будинок, і став ядром садибного комплексу.

Лука, місто Суми 2014 р.

Відповідно до інформації однієї із найстаріших збірок наукових праць за редакцією Дмитра БАГАЛІЯ «Сборник Харьковского историко-филологического общества», спочатку садиба на Луці належала звичайному військовому «обивателю», який не мав навіть родового прізвища, Кузьмі ЛАВРЕНТЬЄВУ. У 1763 р. він купує свій перший клаптик землі, а вже з роками пізніше, коли потрапив на службу до відставного полковника Івана Кондратьєва, йому дістається додатковий наділ землі. За два десятки років згодом у 1785 р. – Кузьма вже прапорщик … і має статус дворянина.

«З 1790 р. садиба переходить у спадок сину Кузьми Лаврентьєва - Михайлу, а з 1825 р. - його племіннику Павлу Михайловичу Линтварьову, його родині і нащадкам. Після цього, за садибою закріпилося найменування «садиба Линтварьових» і розпочалася історія відомого роду. Сама сім’я була нащадками сумського козачого сотника Андрія Марченка та відігравала провідну роль серед сумського дворянства», - зазначає кандидат економічних наук, доцент, науковий співробітник науково-дослідницького центру Української академії банківської справи Національного банку України, краєзнавець Сергій ТИХЕНКО.

Родина Линтварьових, як і водилося у ті часи, була досидь великою: 2 братів Павло та Георгій (його часто називали Жорж) та 3 сестри Олена, Зінаїда та Наталя. Не зважаючи на те, що сім’я і мала статус дворян, їх фінансове становище було вкрай неприглядним. Проте, це не заважало Линтварьовим надавати кошти на будівництво дерев'яної Троїцької і реконструкцію Лучанської церков, започатковувати народні школи. Для того ж, щоб підтримувати в нормальному стані власний маєток, вони здавали приміщення в оренду. Їх, дім відвідували доволі відомі та успішні люди, які не залишалися байдужими ні до самої родини ні до їх багатого культурного життя.

Павло та Георгій Линтварьови

Як зазначає завідувач відділами науково-освітньої роботи Комунальний заклад Сумської обласної ради «Меморіальний Будинок-музей А.П.Чехова в м. Суми» Людмила ЄВДОКИМЧИК, історія садиби Линтварьових нерозривно пов'язана з історією міста Суми. Дім Линтварьових стає центром громадського і культурного життя. Його відвідували такі відомі діячі культури і науки того часу, як професор М. Котляревський, історик і етнограф О. Єфименко, теоретик ліберального народництва В. Воронцов, лікар А. Архангельська, художники Н. Маковський і К. Трутовський та відомий письменник А. Чехов.

«До речі, саме Лука залишила помітний слід в житті і творчості письменника Антона Павловича Чехова. Без Лучанської сторінки наше уявлення про нього було б неповним. Саме в садибі Линтварьових Антоном Чеховим було створено кілька відомих творів, серед них - повість «Нудна історія», про яку Томас Манн говорив: «... незвичайна, чарівна річ. У всій літературі не знайти нічого схожого на неї». На Луці Чехов працював над романом з життя провінційної інтелігенції, написав п'єсу «Лісовик» і водевіль «Трагік мимоволі». Сумські враження знаходимо і в пізнішій творчості письменника, у тому числі в одних із найвідоміших п'єсах «Три сестри» і «Вишневий сад»», - наголошує Людмила Євдокимчик.

Антон Чехов, 1888 р.

Антон Павлович Чехов провів на Луці цілих 2 літа - в 1888, 1889 рр., а у 1894 р. був проїздом. Він жив у західному дерев'яному флігелі садиби Линтварьових, любив місцеву природу та народ.

Будинок Линтварьових в якому жив Антон Чехов. Суми, 1888 р.

Коли вперше письменник приїхав на Луку, йому тоді ще не було і тридцяти років. В основному, знали його, як автора гумористичних творів, але він вже заявив про себе, як один з провідних серйозних письменників. Опублікував збірку оповідань «У сутінках», повість «Степ». Його п'єси йшли в багатьох театрах Росії.

Саме завдяки Чехову та його гостинам, про родину Линтварьових залишилося дуже багато цікавих свідчень. Як пише краєзнавець та один із перших дослідників творчості письменника на Сумщині Павло САПУХІН, господиню садиби Олександру Василівну Линтварьову, Чехов характеризував як найдобрішу стареньку, яка за своє життя дуже настраждалася.

Олександра Василівна Лінтварева. Суми, 1880-рр.

«Вона сумлінно перечитувала кожен номер «Северного вестника» і «Вестника Европы», читала Шопенгауера і Льва Толстого, але у той теж час регулярно їздила на акафісти (акафіст - це довгий пісне спів, який прославляє Пресвяту Богородицю, Ісуса Христа або святих. Акафіст треба молитися стоячи) в сумські церкви. Від Олександри Василівни виходила особлива любов до України, української культури, яка успадкувалася від предків та передалася всій родині. Якщо брати з історії, то саме у її діда Олексія Юрійовича Розальон-Сошальського в селі Гусинці, неподалік від Куп'янська (нині район у східній частині Харківської області), подовгу гостював під час мандрів по рідній землі знаменитий український філософ і поет Григорій Савич СКОВОРОДА. З тієї пори в її рід, не український за національними коренями, міцно увійшли традиційні симпатії до всього українського», - підкреслює Павло Сапухін.

Приблизне місце розташування Куп'янська та Сум на карті Йогана-Баптиста Гоманна (1720 р.) Сайт vkraina.com

«Старша донька Олександри Василівни Линтварьової - Зінаїда Михайлівна мала медичну освіту, але продовжити займатися улюбленою справою довго не могла, оскільки захворіла на рак. Вона втратила зір у молодому віці і її часто мучили напади епілепсії. Водночас, незважаючи на це, вона була дуже доброю та душевною людиною, продовжувала надавати допомогу хворим. На Луці її називали «святою Зінаїдою». Її сестра Олена теж мала медичну освіту і надавала місцевому населенню безкоштовну допомогу. Про неї Антон Павлович відгукувався, як про сором'язливу і добру жінку. Запрошував Олену Михайлівну разом з ним приймати хворих, - зазначає член Міжрегіональної спілки письменників України Микола РЕМНЬОВ. - Молодша сестра Наталя була патріоткою України, регулярно їздила на могилу Т. Г. Шевченка та розповідала про нього дітям на Луці. Такими ж освіченими і демократичними були сини Линтварьових Павло і Георгій».

Олена Михайлівна Линтварьова / Наталя Михайлівна Линтварьова. Суми 1890-рр.

Антон Чехов і його сім’я знайшли спільну мову з освіченими і демократичними господарями дачі на Сумщині. Тож, вони спільно проводили час, образно кажучи, жили однією сім'єю. Антон Павлович був високої думки і приємно завжди відгукався про всіх Линтварьових, а Марія Павлівна Чехова (його сестра) вже в радянський час писала, що ця родина була дуже передових поглядів і що її найкращі роки минули саме в домі Линтварьових на Луці.

У верхньому ряду (зліва направо): Іван Чехов, Михайло Чехов; в нижньому ряду: Євгенія Яківна Чехова, Марія Чехова, Маріан Семашко в садибі Линтварьових, Суми, 1888р.

Як зазначає Павло Сапухін, особливо близькі стосунки склалися у Чехова з наймолодшою Линтварьовою – Наталкою. Живучи у селі, вона на власні кошти в садибі відкрила народну школу, де намагалася вчити в ній лучанську дітвору українській мові, яка тоді була під особливою забороною. Саме Наталя познайомила Антона Павловича з творчістю геніального українського Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка.

«Потоваришувала із веселою та життєрадісною Наталкою і сестра Чехова – Марія Павлівна. «Своим человеком» стала дівчина для усіх членів чеховської родини. «Редко кому мы бываем так рады как Вам», - писав їй пізніше Антон Павлович. Сама ж Наталя не один раз гостювала у Чехових у Москві, Меліховому та Ялті», - підкреслює Павло Сапухін.

Марія Павлівна Чехова і Наталія Михайлівна Линтварьова

Окрім родини Линтварьових, тісні зв'язки встановилися у Антона Павловича з місцевим людом, звичаями і побутом якими він жваво цікавився, - з Лучанськими і Барановськими селянами, з робітниками цукрового заводу Харитоненка. «Кроме природы ничто не поражает меня так в Украине, как общее довольство, народное здоровье, высокая степень развития здешнего мужика, который и умен, и религиозен, и трезв, и нравственен, и всегда весел и сыт», — писав Антон Павлович у листі із Сум 21 червня 1888р.

«Цього ж року, у свій перший візит до Сум, Антон Чехов разом з Литварьовими побував на батьківщині великого Гоголя в Полтавській губернії. Ці місця зачарували його не менше Луки. У нього навіть зароджується мрія засісти де-небудь на хуторі, писати або займатися медичною практикою. З цією мрією він не розлучався до тих пір, доки не купив маєток в Меліхово під Москвою (Детальніше про маєток за посиланням: wikipedia.org)» - пише Павло Сапухін.

Село Меліхово, Московська обл., Росія.

Карта Джакомо Джованні Россі (1684 р.) Сайт vkraina.com

Нажаль, другий приїзд Чехова на Луку у 1889 р. не був таким яскравим та насиченим. Його брат, відомий художник Микола Чехов, невиліковно захворів. Антон Павлович провів консультації у кращих фахівців Москви, але вони сказали, що розраховувати на одужання не доводиться. Тому Антон Павлович їде на Луку раніше, ніж у попередній рік. Він нікуди не відлучається від брата, приділяє йому постійну увагу. Проте брат все ж таки помирає. Похований у Сумах на Лучанському кладовищі. Особливу підтримку в такій складній життєвій ситуації родині Чехових надають саме Линтварьови, які звикли не залишати друзів у біді.

Востаннє Антон Павлович Чехов відвідав Луку в серпні 1894 р. разом з відомим тоді письменником Ігнатом Потапенко. Саме в цьому році Чехов написав Наталі Линтварьовій в Суми: «Аббація і Адріатичне море чудові, але Лука і Псел кращі».

Водяні млини Линтварьових на річці Псел. Суми, Лука, 1890-рр.

У 1917 р. родина Линтварьових покинула «сімейне гніздо» та роз’їхалася хто куди. Старша сестра Зінаїда померла від хвороби ще наприкінці ХІХ століття, за нею через десять років у 1911 р. помер і брат, земський діяч, Павло Линтварьов. Георгій Линтварьов, депутат Першої Думи 1906 р., після революції та притягнення до слідства у справі Долгорукова, надовго залишає рідні землі.

За матеріалами Людмили Євдокимчик, після революції 1917 р. садиба Линтварьових переживає важкі часи: пограбування, націоналізація, вигнання законних господарів (вони змушені були виїхати до Харкова, звідки в Суми повернулася тільки Наталя Михайлівна). У 1918 р. в садибі влада розмістить окремі частини Червоної Армії, однак і сам «великий будинок», і два «чеховських» флігеля, на щастя, вціліють.

Садиба Линтварьових, Суми, 2015 р.

«Наймолодша із сестер, Наталія Линтварьова, яка повернулася все таки до Сум, не мала ні роботи ні статків. Рятувалася рідкісними приватними уроками, допомагала по господарству радянським сім'ям. При цьому залишалася інтелігентною, грамотною і шанованою жінкою. Через кілька років після революції педагогічний досвід Наталії Михайлівни таки став потрібен, і вона ще багато років викладала в школі, - пише Микола Ремньов. - Померла Наталія Лінтваревих під час окупації міста Суми від голоду. Ховали її 18 лютого 1943 р. під час обстрілу міста радянськими військами. Це не зупинило сумську інтелігенцію, що прийшла попрощатися з педагогом. А з сіл Лука і Баранівка приїхали численні учні Наталії Михайлівни».

Уже після закінчення війни, у 1947 р., шанувальниця чеховського таланту Ксенія Калениченко, яка багато років зі своєї ініціативи доглядала за могилою Миколи Чехова - брата письменника, одержала від Сумського відділу народної освіти посвідчення на право збирати матеріали для відкриття куточка А. П. Чехова в школі його імені. Тому, у березні 1948 р. була відкрита перша у Сумах чеховська експозиція, пов'язана з Лукою та сім’єю Линтварьових (Детальніше про історію садиби за посиланням: magazines.russ).

Пізніше, 29 січня 1960 р. у Сумах відбулося відкриття будинку-музею А.П.Чехова, як відділу Сумського обласного краєзнавчого музею, який працює та запрошує на екскурсії і по нинішній час.

Будинок-музей А.П.Чехова. Суми, 2015 р.

Як, бачимо, жодна подія у нашому житті, жодна зустріч не буває випадковою. Так і завдяки родині Линтварьових, Суми залишилися на сторінках, між рядків, на полотнах, у думках відомих українських та російських діячів того часу. Саме у Сумах, за словами літературознавця Семена ВЕНГЕРОВА, відбувся перехід «від літературної діяльності гумориста Антоши Чехонте до творчості Антона Чехова». Тут на Сумщині, у вишневому саду, на Луці, знайшов свою музу Антон Павлович Чехов.

Цветущий мирный уголок,

Где отдыхал я от тревог

И суеты столицы душной,

Я буду долго вспоминать,

Когда вернусь в нее опять,

Судьбы велениям послушный.

Отрадно будет мне мечтой

Перенестись сюда порой,

Перенестись к семье радушной,

Где теплый дружеский привет

Нежданно встретил я, где нет

Ни светской чопорности скучной,

Ни карт, ни пошлой болтовни,

С пустою жизнью неразлучной;

Но где в труде проходят дни,

На благо края своего

Ценить умеет темный люд, Платя любовью за него…

А. П. Чехов, садиба Линтварьових ( 6 червня, 1888 р.)

Пам’ятник А.П. Чехову у Сумах, 2014 р.

Вже скоро, ми продовжимо знайомити вас із відомими особистостями сумської землі. Героєм наступної розповіді стане Олексій Алчевський, сумчанин, який на території нинішньої Луганської області відкрив першу шахту, був фінансовим радником государя і почесним громадянином міста Санкт-Петербург. Саме за його ініціативи 1899 р. у Харкові був споруджений перший пам'ятник Тарасу Шевченку.

Слідкуйте за соціально-освітнім спец-проектом «#Vkraina: Сумщина незвідані шляхи відомих земляків» за підтримки національного телеком-оператора «Київстар» у партнерстві з сайтом «RegioNews-Суми».

Вибачте, але голосувати можуть лише мешканці України!

Читайте також:

Коментарі RegioNews
Коментарі Facebook

Comments

Написати новий коментар

Loading...

Приєднуйтесь!