Від чумаків до фінансових радників. Олексій Алчевський – найвідоміший шахтар Сумщини

Версія для друку
zaglavnaya.jpg

Сайт «RegioNews-Суми» за підтримки національного телеком-оператора «Київстар» продовжують соціально-освітній спецпроект #Vkraina, який ми розпочали у 2014 році, аби познайомити вас з цікавими та мало відомими фактами з історії Сумської землі. Цього разу, запрошуємо у цікаву подорож «#Vkraina: Сумщина незвідані шляхи відомих земляків». Упродовж серпня–грудня 2015 року, редакція «RegioNews-Суми» за участі істориків та краєзнавців розповідає про долі відомих земляків, які розбудовували Сумщину і мріяли, щоб вона процвітала. Провідником і помічником у цій подорожі нам стало http://vkraina.com – унікальне інтернет-зібрання давніх мап нашої країни.

Серед великої когорти славних людей української землі, яскравими зірками сяють імена уродженців Сумщини. Однією із таких сяючих зірок є відома практично на весь світ родина АЛЧЕВСЬКИХ, яка відіграла унікальну роль в історії української економіки, промисловості та культури, залишивши помітний слід у минулому нашого краю.

Голова сім’ї, Олексій Кирилович Алчевський – був відомим українським фінансистом і банкіром, щедрим меценатом, людиною діяльної і разом з тим м’якої романтичної вдачі, з великими організаторськими здібностями. Саме він став одним із засновників і членів правління першого у Російській імперії приватного акціонерного банку. На честь Олексія Кириловича назване місто Алчевськ в Луганській області. У молоді роки він брав участь в українському національному русі, очолював харківську «Громаду» (гурток української інтелігенції). Став головним ініціатором та в результаті профінансував спорудження першого пам'ятника Тарасу ШЕВЧЕНКУ у Харкові 1899 р. За власні кошти відкривав лікарні, бібліотеки, недільні школи в Сумах. Однак, про це пізніше.

Народився майбутній мільйонер Олексій Алчевський у Сумах, у родині «середнього торговця колоніальними товарами». Його дідом був розторопний чумак, який возив кримську сіль не тільки на ринки Конотопа та Кременчука, але й до Клювання, Москви і навіть добирався до Санкт-Петербурга. Батько - Кирило Алчевський, мав бакалійну крамничку і впродовж багатьох років ще й виконував обов’язки титаря Покровської церкви. Майбутній промисловець закінчив лише двокласну школу в Сумах та більше ніяких навчальних закладів не відвідував, водночас, все своє життя займався самоосвітою.

Олексій Алчевський молоді роки

Як розповідає історик та краєзнавець Олексій СОКИРКО, ще з дитинства батько заохотив Олексія до купецького ремесла. Так, у хлопця рано пробудився хист до підприємництва. Здобувши перші ази торговельного ремесла, Олексій приймає рішення розпочати власну справу, тому наприкінці 50-х років їде до Харкова, де відкриває невеличку чайну крамницю. На той час, після заснування Харківського університету, майбутня столиця України перетворюється із провінційного міста на важливий освітній та науковий центр сходу України, поважний осередок українського культурного відродження.

Переїзд із Сум до Харкова. Карта Йогана Баптиста Гоманна (1720 р.) Сайт vkraina.com

Після переїзду до Харкова та відкриття своєї крамнички, справи у молодого бізнесмена йшли просто блискуче, здавалося, що сама леді Фортуна направляє його ділові операції та допомагає вести справи. Звичайно, закріпитися на тутешньому ринку приїжджому було не просто. Але молодий чоловік, твердо вирішив стати успішним бізнесменом та не збирався відступати перед труднощами. Він з ентузіазмом узявся за роботу і дуже скоро добився репутації успішного підприємця.

«Відправившись якось у справах в Курськ, Олексій знайомиться з дочкою вчителя місцевого повітового училища - Христиною Данилівною ЖУРАВЛЬОВОЮ. Зустріч їх відбулася на одному із вечорів, де юна поетеса читала свої вірші. Емоційно-піднесене знайомство переросло у довготривале листування. Молоді люди почали писати один одному романтичні вірші. Приваблива і розумна дівчина, яка володіла неординарним голосом та феноменальними музичними здібностями, настільки сподобалася хлопцю, що він зважується на одруження. (про прогресивну та талановиту Христину навіть знятий сучасний документальний фільм, який можна переглянути за посиланням: ukrainki.tv) У 1862 р. повінчавшись, Олексій забирає молоду дружину до себе в Харків», - про це у своїй книзі «50 знаменитых бизнесменов XIX - начала XX в.» розповідає Олена ВАСИЛЬЄВА.

Христина Журавльова – дружина Олексія Алчевського

Однак, будучи від природи людиною активною, повною енергії та до того ж швидко досягнувши успіху у справах, з’ясувалося, що бізнес - це аж ніяк не головне для 22-річного промисловця. Тому, уже на початку 60-х років він організовує і очолює гурток харківської «Громади» та засівши за книжки самостійно опановує питаннями економічного і фінансового характеру. Загострений інтерес підприємця концентрується на кредитно-грошових відносинах.

«У 1866 р. Олексій Алчевський засновує Харківське товариство взаємного кредиту, а в 1868 р. — Харківський торговельний банк, який стає третім в Російській Імперії закладом акціонерного комерційного кредиту після Московського Купецького та Петербурзького Приватного банків. Характерною рисою цієї установи був висунутий Олексієм Алчевським новий принцип - банк будувався на акціонерних засадах, які звільняють його клієнтів від взаємної запоруки і відповідальності за збитки, - ця відповідальність переносилася на акціонерний капітал. Деякі дослідники віддають Алчевському пріоритет «першовідкривача» подібних установ, оскільки його банк вперше був створений на приватній основі, а не за сприяння скарбниці», - наголошує краєзнавець Григорій ХВОСТЕНКО, - Далі, у 1871 р., Олексій Кирилович разом з місцевими латифундистами засновує перший в Імперії акціонерний іпотечний банк — Харківський Земельний, з капіталом в 1 млн. рублів. І уже до середини 70-х років власний капітал купця 1-ої гільдії складав 4 млн. рублів».

Харківський Земельний банк

У 30-річному віці, купець Олексій Кирилович стає банкіром. На думку публіциста Юрія ПЕРНАТЬЄВА, таку зміну роду діяльності можна пояснити тим, що Алчевський від природи зовсім не був схожий на «класичного купця».

«По своїй натурі і поглядах на життя Олексій Алчевський більше нагадував європейського бізнесмена. Крім того, накопичення багатства не становило сенс його існування. Гроші були потрібні йому, щоб творити щось нове, цікаве йому особисто і корисне для рідної землі і людей, що її населяють. У середині 1870-х рр. він став багатою людиною, статок якого оцінювався в 1,4 млн. рублів. Будь-який інший чоловік, здобувши такий успіх у бізнесі міг спокійно зупинитися на досягнутому, але тільки не Алчевський. Прийнявши участь у заснуванні ще двох харківських банків - Товариства взаємного кредиту прикажчиків і Товариства взаємного кредиту гірничопромисловців півдня Росії, підприємець енергійно взявся за нові справи, цього разу виробничого характеру. Гроші Олексій Кирилович починає вкладати у дуже перспективний на той час бізнес — гірничодобувну промисловість», -зазначає Юрій Пернатьєв.

Олексій Кирилович Алчевський. Фото 2-ї половини ХІХ ст.

Донбас у кінці ХIХ століття був найсприятливішим місцем для підприємницької діяльності. По мірі того, як у країні збільшувалася сітка залізниці, зростала й потреба у вугіллі та металі. А цього добра, як відомо, на сході України достатньо, його лише треба вміти взяти. Ось Олексій Кирилович і закотив рукава.

Луганськ на карті Ніколя де Фера (1737 р.) Сайт vkraina.com

«У межах Бахметського, Слов’яносербського повітів й області Війська Донського (нині це територія Луганської області) купець розпочинає займатися розвідкою та розробкою кам’яного вугілля і уже у 1878 р. створює акціонерне Алексеєвське товариство. Проте, все ж справжній розмах талановитого організатора та підприємця Олексій Кирилович продемонстрував у металургійній промисловості, - впевнений сумський краєзнавець Григорій Хвостенко, - В 90-ті роки за його ініціативою будуються два великих металургійних заводи: Донецько-Юр’ївське металургійне товариство (ДЮМО) поблизу станції Юр’ївка (нині м. Алчевськ) і товариство «Російський Провіданс» у Маріуполі. Контрольний пакет акцій останнього належав бельгійцям, тоді як ДЮМО засноване було виключно на вітчизняному капіталі».

Доменні печі Товариства «Російський Провіданс»

Як пише журналіст та дослідник Олег ДОРОШ, український бізнесмен Алчевський сильно недолюблював іноземців. Не вірив у «благородну роль іноземного капіталу в пробудженні сплячої вітчизни і перетворенні Донбаського басейну в квітучі промислові центри». Високі прибутки за рахунок дешевої сировини та дешевої робочої сили вабили в донецькі степи англійських, бельгійських, німецьких, французьких капіталістів. Серед них домінували франко-бельгійські компанії, яким і протистояло ДЮМО (зараз ВАТ «Алчевський металургійний комбінат») чисто вітчизняне підприємство, яке й стало серйозним конкурентом.

Донецько-Юр’ївське металургійне товариство (ДЮМО)

Краєзнавець Борис КИРИЧОК акцентує свою увагу на тому, що не зважаючи на чималі фінансові статки та успішний кар’єрний ріст Олексій Кирилович завжди був людяний та відвертий, ніколи не забував попіклуватися про добробут своїх працівників.

«Будь-яке будівництво Олексій Алчевський розпочинав із думою про людей, які будуть там працювати. Для робітників будувались просторі бараки, для майстрів й інженерів – двоповерхові, на чотири сім’ї, цегляні будинки. Медична допомога і школи були безкоштовними! У спогадах його правнука доктора наук Федора Бекетова, читаємо: «У стосунках Олексія Кириловича і робітників, що працювали на його заводах, класової невинності не було. Між ними існували взаєморозуміння та взаємна поваго», - говорить Борис Киричок.

Окрім підприємницької діяльності Олексій Кирилович особливу увагу приділяв і меценатській діяльності. Свої особисті статки він намагався обернути на користь народу. Дбав про відкриття шкіл і освітніх закладів. В тому числі, фінансував недільну школу в Харкові, створену його дружиною Христиною Данилівною, побудував для неї приміщення. В селі Олексіївка (на сьогодні потужне металургійне місто), на Донбасі, Алчевський побудував школу для селянських дітей, в якій 7 років працював Борис Грінченко. Варто зазначити, що школа була українською.

Недільна школа Алчевських у Харкові. Сьогодні художній музей

«Не забував Олексій Кирилович і про рідні Суми. Перша у місті публічна бібліотека з’явилася завдяки його фінансовому сприянню. Разом із братом Миколою, вони стали ініціаторами створення Комітету товариства поширення грамотності серед народу в Сумах. Так, 31 жовтня 1882 р. Комітет відкрив у місті жіночу недільну школу і через 10 років у ній уже навчалося 190 учениць. Навчальні посібники і підручники видавалися їм безкоштовно. При школі працювала бібліотека», - пише у своїй книзі Олена ВАСИЛЬЄВА.

Христина Алчевська в жіночій недільній школі

У самій же родині Алчевських особливу увагу приділяли літературі. Олексій Кирилович захоплювався творчістю Олександра Пушкіним і Тараса Шевченка. Читав своїм дітям їхні твори, а «Кобзар» був улюбленою настільною книгою. Мабуть саме тому у 1899 р. він профінансував зведення першого в світі пам’ятника Тарасу Шевченку. У ті часи неможливо було офіційно відкрити пам’ятник поету, того його встановили в саду, на території побудованої в 1893 р. садиби Алчевських у Харкові (Мироносицький провулок). Сьогодні, нажаль, доля пам’ятника залишається невідомою.

Пам’ятник Тарасу Шевченку у садибі Алчевських, Харків / Монограма сім’ї Алчевських

Незвичайно талановитими були і діти Олексія Кириловича і Христини Данилівни: 4 сини і 2 донечки. Їх родина була дружньою і майже всі дітлахи виросли та стали відомими людьми. Найстарший син Дмитро – був кандидатом природничих наук, грав на віолончелі, гарно малював. Григорій став видатним композитором і вокальним педагогом. Іван – знаменитим оперним співаком, громадським діячом, головою українського літературно-мистецького товариства «Кобзар» (Москва). І останній син Микола присвятив себе педагогіці та громадській діяльності. Старша дочка Анна була випускницею художньої школи, викладала в недільній школі, а наймолодша у сім’ї Христя (назвали на честь матері) стала відомою письменницею (вірші Христини Алчевської можна прочитати за посиланням: pysar.net).

Родина Алчевських

Але, нажаль, щастя у сім’ї Алчевських не було довгоплинним. У травні 1901 р., через економічну кризу, як і більшість підприємців, Олексій Алчевський збанкрутував. Він звернувся до царя з проханням надати грошовий кредит, але той відправив свого фінансового радника до міністра фінансів Сергія Вітте. Можна тільки уявити, як важко було йому, людині далеко не монархічних поглядів, кликати допомоги. І хоча Олексій Кирилович просив небагато - тільки зрівняти його заводи при одержанні державних замовлень з іншими металургійними підприємствами, міністр категорично відмовив. У сім’ї в цей час теж сталася трагедія: померли сини Дмитро, Григорій, Іван… Олексій Алчевський не витримав – і 7 травня 1901 р. у Царському Селі покінчує життя самогубством – кидається під потяг…

«Про те, що сталося на Царськосельському вокзалі, тогочасна преса писала по-різному. Одні газети писали: «…самогубство банкіра було актом своєрідного протесту проти повної байдужості царського двору до доль вітчизняної промисловості», інші стверджували, що купця змусив кинутися під потяг елементарний відчай, треті — розтлумачили подію, як нещасний випадок», - розповідає журналіст Олег Дорош.

Після смерті Олексія Кириловича Алчевського на прохання мешканців селище Юріївка було перейменовано в Алчевськ (Детальніше за посиланням: history.org.ua), а на початку 1990-х років у місті з’явився пам’ятник відомому земляку, який умів не тільки працювати, але й жити на благо України.

Пам’ятник Олексію Алчевському у місті Алчевськ

Талановитою, невпинною, творчою та обдарованою була славетна сім'я Алчевських. Час не затьмарив їх добрих вчинків і пам'яті про те, скільки всього було зроблено для рідного українського народу. Розділивши між собою буття на життєву прозу і творчість, родина Алчевських внесла неоціненний вклад в українську економіку, промисловість та культуру.

Цим матеріалом у 2015 році ми завершуємо цикл публікацій соціально-освітнього спец-проекту «#Vkraina: Сумщина незвідані шляхи відомих земляків», який вдалося реалізувати за підтримки національного телеком-оператора «Київстар» у партнерстві з сайтом «RegioNews-Суми». Чудово, що наша редакція отримала таку можливість і ми змогли познайомити наших читачів із земляками, небайдужими до долі Сумщини, які любили рідний край та намагались примножити його славу і добробут. Пригадати цікаві та зворушливі історії Сумщини ви зможете за посиланням: regionews.sumy.ua. Слідкуйте за нашими проектами наступного року та дізнавайтеся більше про життя рідного краю. І хай наступний рік принесе добробут та щастя не лише на Сумщину, а й кожному українцеві!

Вибачте, але голосувати можуть лише мешканці України!

Читайте також:

Коментарі RegioNews
Коментарі Facebook

Comments

Написати новий коментар

Loading...

Приєднуйтесь!