Легендарні «Золоті ворота», блукання Лжедмитрія І та справжні діючі підземні келії – подорож Сумщиною починається з Путивльського краю

Версія для друку
zaglavnaya.jpg

Сайт «RegioNews-Суми» за підтримки національного телеком-оператора «Київстар» продовжують свій спільний соціально-освітній спецпроект #Vkraina, розпочатий ще у 2014 році. За цей час ми вже встигли познайомитися з неймовірною історією Сумської області, дізналися чимало цікавих розповідей та невигаданих фактів із минулого найвеличніших міст і найвідоміших особистостей північного регіону України. Перед нашими очима відкрилося чимало загадкових таємниць минулого.

У новому проекті «#Vkraina: мандрівка до архітектурних пам’яток Сумщини» ми зануримося у цікаву історію архітектури Сумщини. Упродовж березня–червня 2016 року, редакція «RegioNews-Суми», за участі істориків та краєзнавців, розповість про найвеличніші пам’ятки області, спробувавши розговорити мовчазних очевидців минулих подій, які і досі спостерігають за тим, що відбувається у світі. Незмінним провідником і помічником у цій справі, як завжди, буде унікальне інтернет-зібрання давніх європейських мап нашої країни – http://vkraina.com.

В Путивлі-граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

Відомі слова з не менш відомого твору «Слово о полку Ігоревім» досі із шкільної програми пам’ятають більшість із нас. Проте, нажаль, ця ж сама більшість, не багато знає про історію одного із найстаріших міст України - Путивля. Самі ж містяни звикли його називати «місто на Сеймі», оскільки воно практично «стоїть» на його водах. Завдяки своєму географічному положенню, Путивль з самого початку свого існування відігравав історичну роль захисника слов'янських земель, він став ареною запеклої війни із степовиками, поступово перетворившись на місто-фортецю.

Тож, розпочати свою цікаву та захоплюючу подорож архітектурними здобутками Сумщини ми вирішили саме з цього стародавнього міста на північному сході України.

Місто Путивль розташоване на правому березі річки Сейм, на відстані 96 км від обласного центру. Як розповідає кандидат історичних наук, старший викладач кафедри всесвітньої історії Сумського державного університету імені А.С. Макаренка, етнографа Євген ОСАДЧИЙ, у другій половині XVI ст. Путивль був одним із регіональних центрів південно-західних рубежів Московської держави. За час правління Івана ІV Грозного та його наступника Бориса Годунова значна увага приділялася саме укріпленням південних кордонів держави. Було розпочато будівництво фортець на кордоні зі Степом. У цей період московські царі намагалися не тільки укріпити свої володіння, але й розширити межі держави. Путивль знаходився у стратегічно важливому місці, де сходилися кілька доріг із півдня та заходу й далі прямували до Москви.

Путивль, вид на р. Сейм. Фото 1908 р.

«На картах середини XVI – першої половини XVIІ ст. зображують на південному заході тільки два міста – Путивль та Новгород-Сіверський. Це підкреслює важливість фортець та їх значущість у регіоні. Путивль на рубежі XVI–XVIІ ст. знаходився на південно-західному виступі кордону з Річчю Посполитою й одночасно зі Степом. Саме тут пересікалися інтереси Речі Посполитої, Московської держави та Кримського ханства. Місто було одним із ключових пунктів оборони південно-західних кордонів Московського царства», - говорить Євген Осадчій. (Детальніше дізнатися про історію заснування міста та його становлення можна у одному із матеріалів нашого проекту – «Стародавнє місто на Сеймі - Путивль. Його роль в історії Русі»).

Місто Путивль на карті Себастьяна Мюнстера (1550 р.) Сайт Vkraina.com

Так, місце розташування, постійні напади та війни - все це відобразилось на обличчі Путивля, його архітектурі, в якій в першу черга спостерігається саме перевага оборонних рис. У панорамі сучасного міста панують здебільшого фортечні споруди. Однією із таких є Молчанський монастир. До якого ми і маємо завітати.

Повна назва монастиря звучить так - Печерський Різдва Пресвятої Богородиці монастир. Його архітектурний комплекс розташований на присеймському пагорбі у південно-східній частині міста. Виник монастир у кінці XVI ст. на території Путивльської кам’яної фортеці, яку називали Кремлем. Засновниками монастиря вважаються монахи, які після розореної кримськими татарами та поляками Молчансько-Софронієвої пустині, що знаходилась неподалік від Путивля, у 1570 р. облаштували тут своє подвір’я. Пізніше, звели посеред кріпосного двору кам'яний храм Різдва Пресвятої Богородиці, а незабаром прибрали до рук всю фортецю, перетворивши її в монастир. З 1597 р. в усіх документах фортеця згадується як самостійний Молчанський монастир, а пізніше за ним закріплюється назва Молчанський Печерський монастир, оскільки під будівлею було чимало печер і різних потаємних ходів, але про це згодом.

Путивль, Молчанський монастир в дореволюційні часи

Протягом XVI- XVIІ століть монастир виконував в першу чергу роль фортеці. Якщо місту загрожувала небезпека – монахи брали до рук зброю та мужньо захищали свій дім. Французький мандрівник Яків (Жак) МАРЖЕРЕТ у своїх записах відзначив: «В Росії замки та фортеці дерев’яні, за винятком Москви, Смоленська, Іван-города, Тули, Казані, Астрахані, Путивля…». Від тих часів до сьогодні збереглася наріжна кругла Татарська башта, а також надбрамна башта, перебудована під дзвіницю і невеликий фрагмент захисної стіни.

«Для посилення Путивльської фортеці було збудовано кілька вузлів оборони, якими стали монастирі. Монастирське будівництво мало кілька відмінностей від того, як будували фортечні укріплення на південно-східних рубежах Московської держави. Передусім відмінності полягали у матеріалі з якого зводилися будівлі й укріплення. Дві з п’яти обителей були зведені з цегли. Використання цегли для будівництва укріплень не було поширеним на південних рубежах Московської держави. Будівництво самого ж Молчанського монастиря припадає на кінець XVI – початок XVIІ ст. і пов’язане з роками царювання Бориса Годунова. Довгий час Путивльський Молчанський монастир був потужною сучасною фортецею, розташованою східніше укріплень замку», - розповідає історик Євген Осадчій.

Путивль, руїни Молчанського монастиря (1591 р.). Фото 2015

За словами кандидата філологічних наук, доцента, завідувача Науково-дослідного центру історичного краєзнавства СумДУ Віктора ЗВАГЕЛЬСКОГО, історія Молчанського монастиря тісно пов'язана з таким відомим періодом у вітчизняній історії як «Смутний час». У 1598 році після смерті царя Федора Івановича припинилася династія Рюриковичів; на престол зійшов Борис Годунов. У народі ходили наполегливі чутки, нібито законного спадкоємця - царевича Дмитра (сина Івана Грозного) - у 1591 році вбили у Угличі за наказом Годунова. Саме тут у 1605 р. Григорій Отреп’єв (біглий монах Чудова монастиря) під ім’ям царевича Дмитрія, сина Івана Грозного, розмістив свою резиденцію.

«Дуже швидко Путивль набув статусу визнаного центру опору офіційній владі. Мешканці Путивля, Курська й інших міст допомогли самозванцеві розгорнути агітацію на території південної окраїни. З Путивля «царевич» розсилав «перелесні листи», в яких сповіщав народ про своє «чудесне спасіння» і закликав до повалення влади узурпатора Бориса Годунова. Гінці з листами Лжедмитрія з’являлись у козацьких станах, прикордонних містах і навіть у столиці. За Лжедмитрія І місто перебувало у постійній бойовій готовності, бо кожного дня остерігались то нападу, то зради. На стінах розмістили заряджені гармати: вдень і вночі гарматники, чергуючись, стояли напоготові з ґнотами; по валу, по всьому посаду і по околиці ходили і їздили загони для спостереження», - наголошує викладач кафедри історії СумДПУ ім. А.С.Макаренка Римма МУСІНА.

Лжедмитрій I. Портрет із замку Мнішеків у Вишнівці. 1606 р.

За словами Римми Закіріївни, саме з легенд та переказів, які дійшли до наших днів, відоме місцезнаходження путивльської резиденції Лжедмитрія І: «Димитрій жив у башті сучасного двоповерхового храму Різдва Богородиці. Раніше ця башта була однією з бойових башт військового укріплення, і храм був прибудований до неї у 1630 році. ... Його кімната була світла, з вікон відкривався вид на мальовничі околиці. З цих вікон Димитрій оглядав свої раті, що звідусюди надходили до нього на допомогу. У східному кутку кімнати, на престолі стояла статуя Христа. Дерев’яна скульптура «Христос у темниці», перед якою, за легендою, молився Лжедмитрій, нині перебуває в експозиції Путивльського краєзнавчого музею. У музеї також зберігається «тронне крісло», «на якому полюбляв сидіти Дмитрій, приймаючи послів, бояр, земських служилих людей, воєвод…». (Див. фото у альбомі)

«За деякими джерелами, на початку ХХ століття у Молчанському монастирі зберігалися також інші раритети, пов’язані з Димитрієм Самозванцем, а саме: католицький образ Жировицької Богоматері на полотні (за легендою, цю ікону «царевичу» подарував його тесть Юрій Мнішек), хрест і дерев’яна дарохранильниця, привезена одним із єзуїтських священиків, які оточували «царевича». Але ці історичні реліквії, на жаль, безслідно зникли у вирі революційних і постреволюційних подій ХХ століття», - розповідає Римма Мусіна.

Відомий радянський і український історик архітектури, мистецтвознавець Віктор ВЕЧЕРСЬКИЙ у своєму путівнику «Путивль» (1992 р.) писав, що зі старої літератури і архівних джерел відомо, що монастирська гора прорізана безліччю печер і підземних ходів, з яких деякі прориті одночасно з будівництвом Кремля (у XIX столітті). Частина ходів навіть обкладена цеглою. Саме тому, монастир і отримав назву Молчанський Печерський.

Досі серед городян ходять чутки і страшилки про захований в підземних ходах монастирської гори скарб Лжедмитрія І, і про загадкові смерті жадібних шукачів скарбів. Але дізнатися наскільки це правда ми зараз не можемо, оскільки більшість печер засипані, а решта знаходяться у особливо аварійному стані. (Детальніше дізнатися про історію монастиря можна за посиланням molchensky-monastyr.org.ua).

Молчанський монастир, Путивль, 2014 р.

Піднімаючись вище до міста наближаємося до наступної архітектурної знахідки - Спасо-Преображенського собору. Його будівля почала зводитися ще наприкінці XVI століття і збережена до нашого часу.

Як розповідає історик Євген Осадчій історія собору складна і заплутана, але дуже цікава. Спочатку це був дівочий Святодухів монастир, який вперше згадується в архівних документах, датованих 1595 роком. В 1617р. тут почалось будівництво кам'яного собору, яке тривало до кінця століття. Нарешті, втративши терпіння, ігуменя Анісія в 1697р. поскаржилася на будівельників Петру I, який не тільки дав необхідні розпорядження, але і поіменно назвав чиновників і будівельників, відповідальних за затягування будівельних робіт. У результаті, до 1707 року всі будівельні роботи в монастирі були завершені.

В центрі собору на довгому залізному ланцюгу висить срібна люстра, виготовлена в 1692 році у Нюрнберзі і подарована собору Петром I (Див. фото у альбомі). Нижній шар прикрашений прорізним орнаментом, що нагадує декор українських ювелірних виробів XVII століття. Можна припустити, що в Нюрнберг попередньо було направлене креслення люстри, виконане кимось із українських майстрів.

В інтер'єрі собору присутні написи, зроблені церковнослов'янським шрифтом. Це рідкісні зразки чернецьких надгробних плит XVII століття. Вони були знайдені в землі в 1899 р. під час капітального ремонту собору і потім вроблені в стіну. Біля південної стіни собору височіє великий чорний хрест. Це могила Івана РЯБІНІНА (1834-1912), історика і краєзнавця, автора багаточисленних робіт з історії Путивля.

Спасо-Преображенський собор, Путивль, початок XVII століття

Як пишуть у своїх дослідженнях працівники Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі, спочатку на цій території знаходився жіночий Свято-Духів монастир. Побутує навіть легенда про те, що після другого стрілецького бунту Петро I заслав царівну Софію в Путивль саме у Свято-Духів монастир, заточивши її у келії праворуч від воріт. На цареве замовлення в Голландії виготовили годинник-куранти, який гучним одноманітним боєм відбивав кожну годину. Його поставили під вікнами келії царівни, щоб вона щохвилини згадувала про «любезного братца».

У XIX ст. годинник відправили до Молчанського монастиря, де за свідченнями сучасників, він щохвилинним боєм дуже нервував господарів і гостей, поки його не зламали.

Спасо-Преображенський собор, Путивль, 2014 р.

У західній частині Путивля велично підноситься над іншими будівлями церква Миколи Козацького, яка відома також під назвами «Миколи Великоріцького» та «Миколи Кам’яного». Храм недарма називають архітектурною перлиною. За словами українського історика Віктора Вечерського, «в образі цієї церкви втілилися традиції української народної архітектури, вона є видатною пам’яткою пізнього етапу розвитку стилю українського Відродження». Є пам’яткою архітектури національного значення.

Церква Миколи Козацького, Путивль, 2014р.

«Церква Миколи Козацького була побудована на кошти жителів Путивля – українських козаків. Парадокс цієї чудової будівлі полягає в двох вежах рівної висоти. Спочатку храм був побудований в 1735-1737 роках тричастинним і одноверхим, а значно пізніше, в 1770 році, до церкви з заходу прибудували багатоярусну дзвіницю, порушивши цим урівноваженість силуету пам'ятника. Будівля двоповерхова. На першому поверсі, що називається «підклетом» (підклет - нижній поверх кам'яного або дерев'яного житлового будинку), розміщувалась тепла церква, де проходили церковні служби зимою. У контрасті із підклетом вирішена верхня, так звана холодна церква, де проходили служби в літній час. Через арку відкривається вид на високий центральний верх, грані якого, звужуючись в перспективі, створюють ілюзію недосяжної висоти. В інтер’єрі храм був прикрашений чудовим живописом по мокрому левкасу (спеціальному ґрунті). На жаль, розпис майже втрачено», - розповідає сумський архітектор та краєзнавець Анатолій СМОЛЯНІНОВ.

З 1997 року Козацький храм, незважаючи на десятиліття знущань та зневаги, знову відкритий для парафіян. Він є подвір’ям Молчанського жіночого монастиря (Див. фото у альбомі).

Варто зазначити, що протягом усього свого існування у Путивлі завжди була велика кількість храмів. Сюди постійно з’їжджається велика кількість паломників з усієї України.

За словами головного архітектора міста Суми Володимира БИКОВА, у різний період в Путивлі залишалася велика кількість церков, близько 17 були постійно діючими. Саме тому, на мапах європейських картографів того часу ми бачимо, що міста, які мали монастирі чи велику кількість церков позначалися замок з хрестом на верхівці купола. Відповідні споруди на карті можна побачити біля Рильська, Батурина.

Позначення Путивльського монастиря на карті Яна Янсона (1681 р.) Сайт Vkraina.com

Проте, окрім храмів у Путивлі є ще чимало інших цікавих архітектурних споруд таких як: старовинна будівля ремісничого училища Маклакова (1886 р.), колишній маєток поміщика Черепова, дворянський маєток графа Головіна (кін. XIX ст.), «Торгові ряди купців Пономарьових» (кін. ХІХ ст.) та «Магазин купця О. Брянцева» (1910 р.). Неподалік від центра міста знаходиться вежа колишніх міських лазень, що стала однією з візитних карток Путивля. Деякі, а найчастіше подорожуючі, вважають, що це залишки старовинного городища, але на справді це зовсім не так.

Вежа колишніх міських лазень, Путивль, 2014р.

Далі виїжджаємо з міста та направляємося у сторону Софроніївського монастиря, колишній заміський Молчанський монастир. Монастир розташований поблизу с. Нова Слобода Путивльського району Сумської області, в 23 км від районного центру. Ще одне місце, куди обов’язково варто зазирнути побувавши на Путивльщині.

Повна назва одного із найбільш давніх і відомих монастирів православного світу Софроніївського монастиря звучить як - Софронієво-Мовчанська Різдва Пресвятої Богородиці Печерська чоловіча пустинь.

Софроніївський монастир, с. Нова Слобода. Фотограф Яков Фесик, 1900 р.

Гора, на якій знаходиться обитель, у ХV ст. стала називатися Чудною, що в перекладі з давньоруської мови означає «гарна», «чудова». За літописними відомостями, він був заснований в 1405 році, а назву отримав від величезного болота Мовче, яке знаходилося на північному заході, а нині частково осушене.

Спочатку всі споруди монастиря були дерев'яними. В кінці XVI століття ченці заснували своє подвір'я в Путивльському кремлі, а потім, у зв'язку з подіями так званого «Смутного часу», на початку XVII століття остаточно перебралися в Путивль.

«Запустілий монастир «осиротів» і тільки в 30-х роках XVII століття там була побудована перша кам'яна церква Різдва Богородиці. При ігумені Софронії починаючи з 1653 р. монастир сильно розрісся. З'явилося багато нових споруд, і, щоб не плутати його з путивльським Молчанського монастирем, йому було дано найменування Софронієвої пустелі. До середини XVIII століття Софронієвський монастир перетворився на великий складний комплекс, який складався з цивільних і культових будівель різних періодів будівництва», - констатує Євгеній Осадчий.

До теперішнього часу вціліло три наземних споруди: трапезна кінця XVII століття, надбрамна Покровська церква, побудована в середині XVIII століття, настоятельский корпус 1911 р., а також частково огорожа з воротами (Див. фото у альбомі).

Софроніївський монастир, с. Нова Слобода. 2013 р.

«Не зважаючи на всю зовнішню розкіш Софроніївського монастиря, найцікавіша частина – підземна, - впевнений краєзнавець Анатолій Смолянінов, - І справа не тільки в тому, що навіть при поверхневому огляді в землі помітні підстави стін і фундаменти багатьох споруд. На східних схилах двох монастирських гір є декілька печерних комплексів, виритих в лісових ґрунтах на зразок знаменитих печер Києво-Печерської лаври. Вони ще мало досліджені. Найстаріші з них фахівці датують XIII-XIV століттями. Печерні лабіринти складаються з ходів, келій, ніш-аркасолії для поховань. Зустрічаються приміщення і великих розмірів. Очевидно, це підземні церкви і каплиці».

Ще один дуже цікавий кільцевої підземний лабіринт розташований на південно-східному схилі монастирської гори, майже біля самої поверхні. Його стіни і склепіння викладені цеглою, який датується XVIII століттям. Найдивовижніше тут - склепінчаста підземна церква. Її склепіння стягнуті залізними затяжками, укладеними в кладці. Це незаперечне свідчення того, що даний лабіринт будувався відкритим способом: спочатку вирили великий котлован, побудували з цегли склепінні ходи і келії, а потім все це засипали землею. Робота над такою будовою тривала дуже довгий час.

Вхід у печери Софроніївського монастиря, с. Нова Слобода. 2013 р.

Протягом тривалого часу Софроніївський монастир відігравав не аби яку роль у духовному житті України і Росії. За словами головного архітектора міста Суми Володимира БИКОВА, доказом цього є той факт, що на старовинних мапах європейських картографів монастир отримує явну помітку. В той час, як навіть цілі міста (наприклад місто Суми) не були нанесені на карти.

«На карті Ніколя Сансона 1665 року, ми бачимо дві помітки - біля Путивля і окрему будівлю, що підписана як монастир («Monastir»). На перший погляд можна подумати, що це Молчанський монастир. Але оскільки між ним і самим містом відстань близько 20-30 км., можемо зробити висновок, що це зовсім не Молчанський монастир, який знаходився безпосередньо у самому Путивлі, а Софроніївський монастир», - говорить Володимир Биков.

Путивль та Софроніївський монастир на карті Ніколя Сансона (1665 р.) Сайт Vkraina.com

Останнім пунктом нашої подорожі стає маєток Андрія Михайловича Миклашевського та його легендарні «Золоті ворота», в с. Волокитине. Відстань від Путивля до Волокитино незначна, тому відмовляти собі і не побачити такої казкової краси просто не можна.

Садиба Андрія Миклашевського в селі Волокитине, за спогадами сучасників, була однією з найкрасивіших на Україні і по праву вважалася перлиною садово-паркового та архітектурного будівництва. На жаль, час не пощадив її - як і багато інших пам'яток культури, вона не пережила жовтневих подій і була зруйнована. Останньою в 1958 р. була знищена Покровська церква, яка знаходилася на її території.

За свідченнями краєзнавця-любителя Анатолія Смолянінова, власник садиби і засновник фарфорового заводу, прекрасними виробами якого були прикрашені не тільки церква, а й головний будинок і інші споруди, був особистістю воістину непересічною. Андрій Михайлович Миклашевський (1801-1895) походив із українського козацько-старшинського роду. Багате село Волокитине він отримав у спадок від свого знаменитого діда, стародубського полковника, державного діяча і мецената Михайла Андрійовича Миклашевського (1640-1706), а той у свою чергу, як ми тепер уже знаємо, від самого гетьмана Мазепи, який підписав іменний універсал на маєток в 1688 році.

Портрет А. Миклашевського / садиба А. Миклашевських в с. Волокитине

«Саме у с.Волокитине у 1839-61 рр. в маєтку поміщика А.М.Міклашевского діяв фарфоровий завод, який залишив неповторно яскравий слід в історії української культури. Вироби тамтешніх майстрів експонувалися на Всеросійських промислових виставках в Петербурзі і продавалися в фірмових магазинах Петербургу, Москви, Києва, на багатьох ярмарках. Зараз ці високохудожні предмети є гордістю багатьох музеїв Києва, Харкова, Сум, Путивля, Москви, Петербургу, Варшави, Будапешта, Парижа», - розповідає Анатолій Смолянінов.

Варто зауважити, що до роботи у Миклашевських залучалися люди і за вільним наймом, переважно з навколишніх сіл, з «державних селян і козаків» і навіть «майстри московськії» (Див. фото у альбомі).

Вироби зроблені на фарфоровому заводі А. Миклашевського, с. Волокитине

Недалеко від центру села знаходиться найвідоміше спорудження Волокитине - «Золоті ворота» - пам'ятка архітектури національного значення. Ворота оформляють офіційний в'їзд на територію парку і колишньої садиби Миклашевських, виконані в готичному стилі з добротних «вічних» матеріалів: буту з піщанику, цегли з архітектурними деталями та граніту. Видно, що колишні власники села Миклашевські були естетами і цінували високе мистецтво (Див. фото у альбомі).

Самі «Золоті Ворота» складаються з трьох частин: високої центральної арки для проїзду і двох бічних - для пішоходів. Верхівка воріт оформлена зубцями. Поруч з воротами височіє зубчаста шестигранна вежа. Нажаль, автор цього чудового творіння досі залишається невідомим. За «Золотими воротами» починається паркова алея до колишнього маєтку.

«Золоті ворота» у с. Волокитине, 2015 р.

Ще довго можна подорожувати надзвичайними історичними місцями Путивльського краю. Але, нам варто закінчувати. Уже у наступному матеріалі ви дізнаєтесь про відоме українське місто Тростянець. Зазирнемо до руїн «Ґроту німф», оглянемо садибний будинок князів Голіциних та почуємо цікаву історію будівництва унікального в Україні маєтку «Круглий двір».

Слідкуйте за соціально-освітнім спец-проектом «#Vkraina: мандрівка до архітектурних пам’яток Сумщини» за підтримки національного телеком-оператора «Київстар» у партнерстві з сайтом «RegioNews-Суми» та будьте в курсі історії свого рідного краю.

Вибачте, але голосувати можуть лише мешканці України!

Читайте також:

Коментарі RegioNews
Коментарі Facebook

Comments

Написати новий коментар

Loading...

Приєднуйтесь!